з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!… (Тим часом, як Протасій говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися. Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою й пішов до Дульського. Слуха один Мартин, котрий теж покида Протасія й той, сказавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк, і в цей мент побачив Дульського). Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?
Мартин. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…
Протасій (Дульському). От і добре: поки обідать, я тобі скінчу про церкву, — вчора не договорив, хтось перебив.
Дульський (на бік). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть. (Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського й росказує йому, а той тільки головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепочеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монолога він зовсім стурбований).
Протасій. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук — з Сидором Карповичем Жироїдовим, може чув?… Він, літ пятнадцять, а може й двадцять буде, як умер в Яструбинцях… царство йому небесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плискові, імєнії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцеві й писнуть не дасть… Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода — млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву — і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було на провесні. Не доїзжаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у венгерську компанію познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова — може знаєш? Єлена Вікентьєвна… (Входе Омелько).
Омелько. Оказія, пане…
Мартин. А що? де панич?
Омелько. Подався у город.
Мартин. Як?
Омелько. Наняв Шулима і той його повіз на своїй коняці в город.
Мартин. Брешеш, ироде!…
