Сторінка:Тобілевич Іван. Мартин Боруля (Львів, 1921).djvu/38

Ця сторінка вичитана

Омелько. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму…

Мартин. Чого?

Омелько. Похмелиться.

Мартин (підступа до нього). А ти по чім знаєш? Га? Хиба він тобі казав, що йде похмелиться?… Звідкіля ти це узяв?

Омелько. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.

Мартин. Н-ну! Не такий сьогодні день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду!… Так і ляпнеш, що́ в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збіраються, будемо обідать. А Марисі не бачив?

Омелько. У садку сидять.

Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла. (Омелько пішов).

Палажка (у двері). Дівчата, готуйте стіл!

Мартин. Щож це нема гостей. (Входять дівчата й пораються коло столу).

Палажка. Когож ти кликав?

Мартин. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі.

 
ЯВА VIII.
Входе Дульський з жінкою.

Дульський. Здоровенькі були!

Мартин. Просимо, просимо… (Жінки цілуються, сідають і тихо балакають).

Дульський. Ну, поздоровляю тебе! Дай Боже діждать онуків.

Мартин. Спасибі! (Входе Протасій з жінкою, двома дочками). От і Протасій з семейством. (Дульський ховається між бабами).

Протасій. Всього доброго вам у хату! (До Мартина). Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ще як жив на Дідовій балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, — він був, кажуть, маркитантом в 1829 году й нажився здорово: свій табун коней, пар 40 волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рипяшинського — на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур 10 одішлемо, а скільки свині поїдять, та доволі того