Націєвський (один). Любить другого… Положим, ежелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з финалом… Це для меня мучительно будить і позорно даже!… Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаєм; а отказаться й перед вінцем можна!… Как би я не вскочил у корито? (За коном голос Мартина: „Так я хочу“! Голос Палажки: „А я не хочу“!) Голос отца і матері… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать — об чом спор? Навєрно про меня… Сюда, здається, йдуть! Сховаюсь. Деб же?… Тут нема місця… А, в етой комнаті, де спав, біля дверей, є шкап, за шкапом стану. (Пішов. Входять Палажка й Мартин).
Палажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!…
Мартин. Цсс! Дурна! (Йде на пальчиках до дверей і загляда). Нема. Пішли мабуть з Марисею на проходку в садок… Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом візьмемо Лясковського — чоловік значний і нужний, а кумою буде генеральша Яловська — вона крижмо хороше дасть.
Палажка. Так кажуж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.
Мартин. У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по дворянськи.
Палажка. Як раз! Такий скупий, та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Міні страшно на нього й глянуть!… Краще ми візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.
Мартин. От вигадала! Ну, Трщинська ще нічого кума, а у Гарбузинського своїх десятеро: чого від нього можна сподіваться для хрещеника?
Палажка. І ніколи ти мені не уважиш; яж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.
Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан.
Палажка. То нехайже тобі чорт, коли так! Вибірай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Йде назад).
Мартин. Кудиж ти, стривай!
Палажка. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла).
