пович за грабіж узяв заявленіє, каже — це уголовне діло!… Красовський хвалиться та похваляється!… Хвались, хвались!… Колиб мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сібірь… Що Сібірь? — на каторгу його!… Будеш ти знать Борулю, і дітям закажеш!… Я не буду хвалиться, ні, а тим часом і в острог, і в Сібірь, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Як би не ждав сьогодні жениха, то зараз би поїхав у город до повіреного, — там голова: губерньою править! Ну, та день-два підожду… Гей, Омелько!… Бог дасть, дочку пристрою, — тоді заживу настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать… (Входе Омелько). Чого ти лізеш, як черепаха?
Омелько. А хиба я птиця? Літать не можу: поки встанеш, поки прийдеш…
Мартин. Ну, ну, годі.
Омелько. Колиб чоловік крила мав..,
Мартин. Годі!
Омелько (на бік). Ніколи не дасть договорить.
Мартин. Іди мені зараз аж на шпиль, звідтіля видко верстов на пять по дорозі в город, там будеш сидіть і ждать…
Омелько. Чого?
Мартин. Слухай!
Омелько. Та я ж слухаю.
Мартин. Мовчки слухай!
Омелько. Мовчу…
Мартин. Як побачиш наші коні й нашу натачанку і буде там сидіть двоє, прибіжиш до дому попереду…
Омелько. А як я не добіжу попереду?
Мартин. Що ти йому будеш казать!
Омелько. Трохим же буде кіньми їхать, а я пішком бігтиму, то хоч би з мене й дух виперло, а я не поспію вперед, хиба разом прибіжимо.
Мартин. Не разом, бусурмене, не разом! а треба, щоб ти його здалеку побачив і вперед прибіг!
Омелько. Не прибіжу. Годів пять тому назад можеб і прибіг разом, а тепер не прибіжу. Та й на щож я буду бігти разом з ним? Він буде їхать, а я буду бігги біля натачанки на сміх людям, як собака! Та Трохим на зло мені запустить так коней, що й чорт з ним не збіжить!
Мартин. Хибаж я тебе, супесе клятий, за тим посилаю, щоб ти на випередки з кіньми біг.
