лови підвести… Почав пригадувать, де́ я? — не пригадаю. Глянув на бік: чиїсь босі ноги на полудрабку. Що́ воно за тварь, думаю собі, втислася до мене на повозку, чи не Горпина? Далі думаю: коли є ноги, то повинна буть і голова, а голови не видко, тільки моя, та й своєї голови не бачу, а чую, що на вязах щось таке важке теліпається, мов хто начепив клунок з піском… Помалу, помалу — підвів я голову. Дивлюсь — нікого нема, кругом чужа оселя… Боже мій! Тут зразу голова моя зробилась легка, як вівсяна полова, і я догадався, де я і що зо мною було! Схопивсь… сюди, туди — нема ні коней, ні чобіт, ні кобеняка! Сів я та й заплакав.
Мартин. Заплакав?
Омелько. Заплакав. Гіркими сльозами заплакав: чоботи були настоящі шкапові й кобеняк…
Мартин. Луципір! А коней тобі не жаль?
Омелько. Та коні знайдуться, бо там якийсь судейський, з мідною бляхою на грудях, списав усе: і як коней звуть на мення, і до якого полудрабка котра коняка була привязана, і полудрабки розгляділи — усе як слід, я росказав усі прикмети. Записали й те, що як удариш батогом, то Кулкат крутить хвостом соб, а Зо́зуль крутить хвостом цабе — все записали, коні знайдуться!… (Зітхає) А чоботи й кобеняк…
Мартин. Геть з очей, паршивий робітник! Тобі гиндики пасти, а не коней глядіть! Самі кращі коні пропали! Будеш же ти одслужувать мені за коней шість літ.
Омелько. А буду. Таке діло. (На бік). А хтож мені одслуже за чоботи та за кобеняк? Як би не ти, то яб їх і не брав.
Мартин (до Трохима). Біжи до Сидоровички, візьми натачанку, чи візок, запрягай коней та хоч у ночі поїдемо до станового (Трохим вийшов. Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов, не печи моїх очей!
Омелько. Та тут ще лист від панича.
Мартин. Чогож мовчиш? Давай мерщій, шелепа.
Омелько (достає з шапки). Та не гримайтеж хоч за листа: бачите, зашив як далеко, боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде. Нате.
Мартин (прочитавши). Що його робить?… Жених обіщав приїхать, як коней пришлю за натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!… Памороки забило… (До Омелька). Іди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною в стан, а Трохим по-
