Мартин (один). Довгож нема Омелька! Певно привезе жениха. Та вжеб пора йому й приїхать давно… Треба буде попросить на вечір Протасія, він гарно і багато вміє балакать… А важко і в дворянстві жить: росходу, росходу, — самим робить якось не приходиться… (Входе Трохим).
Трохим. Пане! наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.
Мартин. Деж вони паслись?
Трохим. Та в череді, з череди й заняв!
Мартин. Як він смів?!
Трохим. Так пан Красовський звелів.
Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака? грабитель! За щож?
Трохим. Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите — не віддасть.
Мартин. Не віддасть?… Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!… Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!
Трохим. Ні, пане, я не піду. Він похваляється й вам на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.
Мартин. Хто це казав?
Трохим. Економ.
Мартин. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе?… Мені?… Та я… запрягай коней, поїду зараз у стан! Це грабіж, грабіж!…
Трохим. Немаж натачанки ще з города.
Мартин. Біжи до Сидоровички, позич. (Трохим пішов). Граблять!… Граб, граб… Це мені ще й на руку — нехай граблять!.. разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський — Боруля ще потягається з тобою! Мабуть почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О, пресвята Діво! вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доканать! (Входе Трохим).
Трохим. Там прийшов Омелько.
Мартин. Який Омелько?
Трохим. Та наш же Омелько…
Мартин. Сам?
Трохим. Сам.