Сторінка:Тобілевич Іван. Мартин Боруля (Львів, 1921).djvu/18

Ця сторінка вичитана
 
ЯВА II.
Мартин, а потім Палажка.

Мартин (один). Може й на Тройцю потанцюємо, тільки не на Миколинім весіллі! Бач, хлоп, підніжок пана Красовсього — тудиж, у рідню лізе! Умийся попереду!… Як би не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі… І він зо мною рівняється!… Далеко!… От як приїде сьогодні з города наш жених — губерський секретарь-регистратор, тоді милости просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!… Ха! (Входе Палажка).

Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?

Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.

Палажка. От і слава Богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.

Мартин. І хлоп.

Палажка. Такий, як і ми.

Мартин. Дурна!

Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Щож ти маєш проти Миколи?

Мартин. Сліпа:

Палажка. Тьфу! То тобі мабуть повилазило.

Мартин. Глуха!

Палажка. От же, єй-Богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

Мартин (на бік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки). Не сердься Палазю, а скажи мені — ти бачила ту бумагу, що Степан привіз?

Палажка. Бачила.

Мартин. І чула, що він читав у бумазі?

Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки, кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене!

Мартин. Діло шість місяців у герольдії, не сьогодні-завтра утвердять у дворянстві, а я дочку віддам за мужика!… Щож то, я з глузду зїхав, чи як?

Палажка. Здається мені, що зїхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…

Мартин. Палазю! Дворяни — одно, а хлоп — друге!… Може ти цього не розумієш — то я тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! розумієш?