порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, — вірь мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський зїсть тебе!…
Мартин. Подавиться, пане Гервасію, подавиться — я глевкий!
Матвій. Глядіть, щоб він вас не підпік — ха-ха-ха!
Гервасій. Щож ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності — і вибірайся! А сам не підеш, під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуть за межу зо всім збіжжям! Що там рівняться!…
Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського ґрунту?! О-о!… Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обиду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
Гервасій. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все таки нічого не добєшся, і Красовський тебе випре звідціля!
Мартин. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все все хазяйство зплюндровать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він (бє себе в груди). Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Карлова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдарь! О, стокроць дяблів його мамці і його таткові!
Гервасій. Гай, гай! та ще й зелененький! Герб?… А звідкіля, що означа те слово Тшівдарь, ти й сам не знаєш.
Мартин. А на що мені знать? Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства!
Гервасій. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
Матвій. Ха-ха-ха! Щабльові? Як то, пане Гервасію, щабльові?
Гервасій. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх невшитих лубками возів і розгубились… Одно слово — голопуза шляхта!
Матвій. Ха-ха-ха!
Мартин. Може ти й щабльовий і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протокола депутатського собранія, — коли хочеш, покажу? Я й сам не знав а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником томоженого скарбу і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський!… от що! і у Красовського не кращі бумаги.
