головним чином од людей, котрим не миле народоправство, рівність всіх людей; йдуть од людей, котрі все ще бажають повороту до старих порядків, коли народ і робітництво, не маючи прав людських, працювали на невеликий гурток панів. Це так звані чорносотенці, або як вони себе звуть „істінно-русскіе“. Переважно там гуртуються богачі, великі пани, що були прислужниками царського самодержавного правительства, великі землевласники — поміщики, та сільські дуки — богатирі кулаки. Ідуть ті перешкоди ще й од тих людей, що не хотять, щоб Українці розвивали своє життя на грунті національного відродження. Такі вороги прикриваються часом гарними словами, запевняють, що вони друзі робітництва та трудящого люду, що, мовляв, вони хотять народоправства, рівности, братерства, тілько щоб народ український не одривався од великоросійського, щоб не заводив у себе свого самоврядування а слухав тих законів, які припишуть з Петрограду (з Московщини), та вчився на тій мові, на якій вчаться природні великороси, бо вона, мовляв, для всього народу зрозуміла. Другими словами кажучи, ці людці, що звуть себе друзями народу, не визнають національного відродження народів, або не хотять його визнавати. Вони хотять, щоб Росія лишилася централістичною державою, а центром всього щоб був далекий, чужий нам Петроград. По за цими двома категоріями ворогів українського руху останніми часами виступив ще й третій. Цей ворог прикривається ідеєю соціялізму, каже що ніби то він зразу хоче зробити всіх людей рівними і в правах і в богатстві, що всю владу він передасть до рук селянських, та робочих депутатів, так само, передасть і всі богацтва як сельські та хуторські так і городські і зробить на землі рай та й годі. Цей третій ворог найбільш хитрий і найбільш контрреволюційний, має тепер досить велику силу і буде її мати до того часу поки темний народ буде вірити їх облудним обіцянкам.
Отже і цей ворог, тоб то большевики, обіцяючи на словах мир і волю всім народам — веде тепер за-
