лою, в 1917 році. Тілько зрідка виїздить він то в Катеринослав, то в Харьків, щоб заснувати нову організацію партійну, або допомогти в роботі вже істнуючій.
Остання революція дає йому змогу широко росправити крила і полинути на Україну, де він стає на чолі революційного руху і вступає членом до Української Центральної Ради, яко обранець партії Укр. С. Д. роб. партії.
Теперішня діяльність його, яко Голови Генерального Секретаріяту Української Народньої Республіки, вся перед нами і ми можемо за неї виносити йому той чи иньший присуд. Але ніхто не сміє сказати що В. Винниченко буржуй. Все його дотеперішнє життя єсть безупинна завзята боротьба за народню волю, за счастя працюючого люду, за ідеали соціялізму.
На протязі всього життя далекими були йому особисті інтереси: в свободі Українського працюючого люду він бачив свою свободу, в його щасті бачив і бачить своє щастє.
Юр. Тищенко.
|
1917 року. 26/XII. м. Київ.
|
