й В. Винниченка. Але й не спинило це його замірів. З перших же днів починає він вести по троху соціялістичну роботу серед темної салдацької маси. Разом з тим не кидає роботи й серед заводських робітників. Потайки, передягаючись в звичайне убрання, темними вечорами виходить він з душної казарми і поспішає в засновані ним гуртки робітників, де ще з більшим завзяттям і запалом проводить свою роботу. Звичайно, довго це не могло бути таємницею. Знайшлися добровільні шпіони, котрі донесли про це начальству. Почалося слідкування, підглядання. Начальство вже підозрівало, куди й для чого тікає В. Винниченко з казарми. От от мали заарештувать його. Це примусило його кинуть казарму й тікати за-кордон. За допомогою товаришів йому вдалося перебратися через границю і добратися в селянській одежі у Львів. З переселенням за кордон починається в його ще більш горяча соціялістична робота. Як письменник виступає він в цілому ряді соціялістичних газет з статтями про російскі порядки, про той гніт, який терпить тут народ, про те, як позбавитись од сього. Відділ партії РУП веде за кордоном діяльну роботу по виданню окремих книжечок і проклямацій і все те в сотнях тисяч спроваджує на Україну для росповсюдження серед робітників та селян.
Пробувши пять місяців за кордоном, В. Винниченко, як партійний товариш, мусів наладити переправу літератури на Україну як найкраще. Він береться спроваджувати соціялістичну літературу сам. Та спроба ця кінчилась для його й для партії нещасливо. При тайній перевозці літератури через кордон в Росію його видав за тридцять рублів жандармам візник-контрабандіст. Піймали його жандарми під Волочиском, з чужим паспортом, австрійського піданного і по якомусь часі привезли до Київської тюрми. Почалися допити і слідство і по якімсь часі він був пізнаний одним з бувших його начальників, ген. Новицьким. Той показав що це зовсім не австрійський підданець, а втікач з салдатів В. Винниченко.
