на перше місце слід поставити кавчукодайні рослини.
З них на Україні найбільше вивчений ластівень, що крім свого прямого призначення, як кавчукодайної рослини (біля 4 % кавчуку), має цінні властивості і як продуцент текстильної і паперової сировини, а також являється гарним медоносом.
Тому, а хоч він і поступається відсотком кавчуку перед тау-сагизом (14-16 % кавчуку), ластівень заслуговує не тільки на дальше поглиблене вивчення його з усіх боків, а й на поширення засівних площ в промислових маштабах.
Не слід забувати, що це наша аборигенна культура і як така, дає найбільше гарантій щодо стійкости проти різних несприятливих чинників. До того ж він дуже невибагливий до ґрунтів і гарно вдається на пісках. Проте, наслідки досвідної роботи останніх років з тау-сагизом доводять про велику ефективність цієї культури на Україні.
А як зважити крім відсотку кавчуку в тау-сагизі ще на його якість і порівнюючи простий технологічний процес здобування, то слід дійти висновку, що і на Україні тау-сагиз повинен зайняти переважне місце.
За попереднім настановленням протягом п'ятиріччя малося поширити культуру кавчукодайних на Україні до 50 тис. га. Однак, наведені вище дані говорять за те, що тут можна йти з більш сміливими запроєктуваннями.
Адже-ж, оскільки наявність насінньових ресурсів і придатних земель це дозволяє, можна було б орієнтуватись на 100-110 т. га з тим, що під тау-сагизом буде біля 100 т. га в багатокутнику: Миколаїв — Скадовське — Сокологорне — Оріхів — Василівка, В. Лепетиха, і під рештою кавчукодайних коло 7-10 т. га в основному в тому ж таки районі.
