Одещині, де його і намічено засіяти на площі в 10 т. га з передбачаємою врожайністю в 8 цн. Дальше поширення культури залежатиме від успіху роботи над виведенням скоростиглих сортів і наслідків застосування зрошувальних засівів, де можна сподіватись на збільшення врожайности до 12 цн.
З олійних культур, що досі не розглянено, заслуговує уваги питання про перспективи олійного льону-рогачику, що має розповсюдження в степових районах.
Як культура свіжо-орних земель, вона за скороченням таких ввесь час незмінно зменшувалась і тільки починаючи з 1929 р. почасти з причин загибелі озимини (1928, 1929 р.), почасти під впливом дуже напруженого жирового балансу почала швидко зростати (1931 р. близько 93 т. га). Однак, врожайність її залишається надто низькою і, головне, по чутливості до звичайних аґротехнічних заходів значно поступається перед іншими олійними, цебто і перспективи збільшення її досить незначні.
До того ж запровадження льону в великому маштабі тягне за собою поширення кускути, що крім самого льону загрожує також передбачаємому поширенню в Степу люцерни.
Отже, на 1937 р. запроєктовано цієї культури лише 25 т. га (на Харківщ. 15 т. га та Дніпропетр. — 10 т. га) з врожайністю в 6 цн. проти 74 т. га 1932 р. Такий незначний маштаб засіву майже ні в якій мірі не компенсує тої нестачі сировини для льонової олії, що виявляється з зіставлення програми виробництва цієї олії на 1937 р. в 32,6 т. т. і продукції укр. льонарства в 15,1 т. т. Тим то особливо бажане широке запровадження засівів нової для України культури — лялеманції яка невибаглива до ґрунтів, далеко продуктивніше за льон (до 8 цн. з га на
