Одещини, але не південніше лінії Павлоград — Кр. Ріг — Тираспіль.
Тільки з виведенням більш ранньостиглих і посухотривалих сортів можливо поширення соєвого району за рахунок з одного боку більш північних лісостепових районів Київщини та Харківщини, а з другого — південних районів Одещини та Дніпропетровщини. За таким розташуванням засіви сої намічено розмістити по областях приблизно отак: у Винницькій області 100 т. га, Київській — 30 т. га, Харківській — 30 т. га, Дніпропетровській — 100 т. га, Одеській — 120 т. га, АМССР — 10 т. га.
Озимий ріпак, як культура, що при нормальних урожаях в наших умовах дає більшу продукцію олії з гектара, порівнюючи до інших олійних, заслуговує стати основною олійною культурою Лісостепу. До того ж озимий ріпак дуже гарний попередник для цінних культур, як озима пшениця і цукровий буряк, а ріпакова олія має широкий вжиток в промисловості і придатна на їжу.
Проте, вважаючи на особливу чутливість оз. ріпаку до кліматичних умов (вимерзання) і засобів культури (пари, угноєння, своєчасний обробіток), на сталі та високі врожаї можна сподіватись лише при розміщенні засівів в найбільш придатних районах і при ретельному додержанні аґротехніки.
За такий природний район для оз. ріпаку маємо, поперше, Вінницьку область за виключенням півд. районів її і, подруге, центральну частину Правобережжя — Київщини.
Щодо Лівобережжя, то навіть і на Київщині можна чекати постійної загрози вимерзання засівів, не кажучи вже про Харківську область. Отже, просування сюди культури оз. ріпаку так само як і на південь Вінничини можна допусти-
