денних конопель, що про них вже згадувалось, кенафу, і канатнику.
В справі звільнення від імпорту чужоземної сировини для України, як центру цукрової промисловости, на першому місці слід поставити було б всеміре поширення культури кенафу, що цілком замінює імпортний джут. До того ж він як посухостійка культура, збагачує асортимент культур для посушливого степу, при наявності ж зрошення може давати надто великі врожаї.
На жаль, попереднє випробовування його на Україні, яке розпочато було 1927 р., через незадовільну якість завозного насіння (суміш пізніх сортів), необізнанність в засобах культури і деякі інші причини не дало покищо позитивних наслідків.
Проте, робота Інституту Генетики і Селекції з виведенням скоростиглих сортів і яровизацією свідчать, що головні перешкоди до засвоєння кенафу, а саме пізньостиглість та мала врожайність наявних сортів, буде незабаром усунуто. Накопичився також досвід щодо засобів культивування(ущільнені засіви) і добору найбільш придатних районів.
Через те, не задаючись покищо мтеою повного задоволення потреб країни на кенафне волокно, можна з достатньою обґрунтованістю проєктувати виробництво його в маштабах з досить помітною питомою вагою щодо укр. потреб.
Останні потреби для пенько-джутової промисловости вираховується близько в 17 т. т., що за проєктировками покриватиметься власною продукцією в 5 т. т. довозом решти з Північного Кавказу.
Зазначена продукція має бути одержана з площі в 10 т. га з врожайністю волокна в 5 цн., при чому ввесь засів скупчується на Одещині. Щодо продукування насінньового матеріалу, на-
