рівня врожайности від сорту і засобів культури, тобто чинників, що безпосередньо впливають і на якість продукції, то яскраво виявляється сполученість цих двох явищ.
Треба гадати, що на даній стадії роззитку українського сільського господарства з загального арсеналу заходів до збільшення врожайности поруч з найкращею організацією праці особливу увагу доведеться звернути на сівозміни, механізацію і угноєння, оскільки саме технічні культури найбільш вибагливі на місце в сівозмінні, угноєння і якість обробітку, цебто фактори, які досі були майже в першому мінімумі. Особливо це треба підкреслити для таких культур, як от коноплі, махорка, тютюн, що з переходом від дрібного селянського господарства до колгоспів й радгосспів ґрунтовно змінили своє розташування на території господарства (виніс з присадибних площ у поле).
Тим більшої ваги питання сівозмінів набуває в світлі майбутньої спеціалізації районів і окремих господарств, коли в більшості випадків техкультури будуть за ведущі і, як такі, потребуватимуть можливо більшого ущільнення засівів. Близько до цього стосується і питання вдобрення ґрунту, де наші можливості щодо мінералізації набагато збільшуються, а крім того повинно цілком використати чималі ресурси місцевих видів добрив, тобто не тільки гній, але і попіл, торф, сидерацію і ін. Нарешті, настановлення на максимальну механізацію техкультур виходить з інтересіз найбільшої єкономії робітної сили і поліпшення якости обробітку, що при удосконаленні так наявних машин, як і винахідництві, нових конструкцій повинно дати чималий технічний і економічний ефект.
По стану механізації техкультур на біжучий момент конструкторська думка повинна бути зосе-
