го збільшення продукційности праці в сільському господарстві, а також відповідати вимогам якнайповнішої спеціалізації сільсько-господарського виробництва районів.
Таким чином, тут треба взяти на увагу не тільки наявність у певному районі сприятливих природних умов для культивування тої чи тої культури, а і весь комплекс економіки району, як от розташування переробчих підприємств, шляхи сполучення, промислові центри, і т. інш., а також дати собі чітке уявлення за майбутнє лице в районі сільського господарства в цілому.
Тут треба заздалегідь погодитись з тим, що в низці випадків і протягом другого п'ятиріччя запровадити цілком витриману й найбільш доцільну спеціалізацію районів, не доведеться, оскільки ми маємо в спадщину від капіталістичного ладу розташування технічної бази, яке часто-густо не відповідає нашим сучасним вимогам до спеціалізації районів, а виключити цю базу з виробництва з відомих причин покищо неможливо.
Таке спостерігається, напр., в гуральному виробництві, де заводи вклинюються в бурякові райони і за браком патоки потребують запровадження картопляних засівів; у текстильному і олійному виробництві є цілковитий відрив підприємств від сировинної бази і т. д.
Питання врожайности культур в зв'язку з надто обмеженими можливостями на Україні для поширення засівної площі при необхідності мати досить великий зерновий клин і значно поширити кормоздобування — стають для другої п'ятирічки найбільш гостро.
Цього ж таки вимагають і інтереси промисловости і транспорту, оскільки збільшення врожайности дає змогу звузити район живлення підприємства сировиною, а якщо врахувати залежність
