Рівно сто літ після появи першої книжки куховарських приписів Емілії Левицької в Галичині, на XV Конвенції СУА у Шикаґо постановлено видати книжку, що її маєте в руках. Вона повинна заспокоїти потребу українського жіноцтва на еміґрації. Книжка наша подає приписи страв, що при кінці 19 ст. і в першій половині 20 ст. були вживані в цілій Україні, та в Галичині вони особливо вкорінилися, маючи можність безперервного розвитку. З того й піднаголовок книжки. В ті часи українське харчування на приходствах, хуторах і домах тодішньої інтеліґенції по містах дійшло до найвищого розквіту і могло суперничати сміло з вибагливими стравами других народів. В останніх 10-ти роках до 2 світової війни приписи ті при допомозі курсів увійшли до харчування села і міщанства. Українська жінка зовсім гладко і вміло впровадила їх у свій побут. Сьогодні більшість тих приписів примінюють по домах українських родин у цілому світі. Хоч подекуди і слідне іх споріднення з приписами інших народів, то все ж таки впадає в око вибагливо-ніжніше досмаковування і дещо відмінне зіставлювання у стравописі.
Багато з нас, залишаючи рідні сторони у 2 світовій війні, не думало про збереження приписів наших бабунь чи матерів, а дехто ще навіть не цікавився справами кухні. Часи мандрівки і таборів уже поза нами. По 20-ти роках в Америці життя наше стало нормальне на свій спосіб. Та стверджується, що ані роки, ані несподіванки переживань не затерли спогаду рідного дому і тому так багато з нас добре пам'ятає (прямо чує під носом і на язиці) смак різних пишних страв, що їх ладили наші матері й бабуні. Та як вони це робили? Бо ж добрі страви хочеться їсти, а не тільки пам'ятати. І тут допомогла нам п-ні Зеновія Терлецька. Ми дуже вдячні, що вона піднялася того трудного діла. Щоб передати нам свої випробувані приписи, мусіла примінити їх до вимог часу, тобто подати їх теперішнім спо-
