Стережися! Ти побачиш, як зраджують кращі друзі… Ти, як останній ішак, будеш тягати два або й три клунки, при чому тебе будуть всіляко зневажати й глузувати з тебе… Ти завжди будеш винен: і тоді, коли дощ пішов раніш, ніж ви встигли сховатися де, і коли застудиться твій і „її“ кращий друг Івась або Марко…
Це пишу тобі я, Іван, людина, що має досвід і бажає тобі всякого добра і довгого життя.
З самого початку нашої подорожи мене гнітило якесь передчуття, і тепер я жалкую, що пристав до цієї компанії, але виправляти помилки вже пізно, до того-ж в мене, є деякі суб'єктивні причини, що примушують мене, кленучи життя і негідне кримське сонце, вештатися дурнем по цих мертвих горах, біля цього вонючого, солоного моря.
Але про це далі.
Прийми всі слова ці як сповідь, бо можливо, що це мій останній лист.
Не дивуйся, що я так песимістично настроєний.
Ти, як молодий комсольський критик, можеш вбачати тут єсенінські мотиви, одрив од пролетарських мас і т. ин.
Друже мій, зглянься! Подивися на мене, як на людину, що просто потрапила в обставини в десять разів гірші, аніж Адам, бо крім Єви зі мною подоріжують ще два чудаки.
Я натикнувся на одну цікаву жіночу рисочку, котру Єва передала в спадок усім своїм
