Ескадрон бурею пролетів через хутір і вже біля балки Гнат, наздогнавши своїх, зупинив коня. Побачив одразу ж — не більше, як сорок, лишилося з сотні…
— Може під'їдуть ще? — голосно запитав він сам себе й оглянувся на хутір.
В жовтому, осінньому листі він, здавалося, спокійно дрімав, зовсім байдужий до подій сьогоднішнього дня.
— Може справді хто відстав? — знову запитав Гнат, і хтось похмуро відповів:
— Може… Чередниченка одразу ж убило. Студника — прямо в голову…
Всі на хвилину замовкли, дивлячись на Гната. Знали: Студник і він — друзі ще з вісімнадцятого року.
— Прямо в голову? — перепитав Гнат. — Хороша смерть, — і вдаючи з себе байдужого, плюнув через голову коня й сказав:
— Рушаймо, хлопці, поїдемо назад на з'єднання з піхотою…
— А поранені? — знову спитав хтось. — В хуторі ж зосталися…. Порубають.
Це було справді недобре — кидати товаришів. Порадились і вирішили повернутись в хутір.
— Не пошкодило б куркульню трохи підсмалити, — під'їхав до Гната помічник.
— То побачимо, — відказав Гнат, — треба тільки до лісу заставу послати… Щоб, бува, не наскочили несподівано…
