— Ні… це не командир ескадрону… Правду кажу… Мені все одно перед смертю брехати нічого. Він пан сотник. Себе рятую. Правду кажу, відпустіть мене…
— Так? — збентежено каже комісар і звертається до Гната. — А ви що скажете?
Гнат бачить, що порятунку немає вже, і безглузда смерть знову лякає його. Він не боїться її, але й умирати так він не хоче. Він дивиться на Назаренка, а той, ніби задрімавши, байдуже стоїть, уже втопивши погляд у землю. Це дратує Гната.
— Будьте обережні! — кричить він комісарові. — Будьте обережні! Мені теж так здавалося, що все гаразд — через це й загинули хлопці. Це куркулячий хутір. Краще б спалити… Перед смертю мені теж нічого брехати.
Гнат розповідає командирові про всі подробиці й просить повірити йому. Про смерть він уже зовсім не думає й говорить спокійно.
Комісарові приносять якогось листа, він уважно читає його, потім говорить до Гната.
— Ви кажете, що з восьмої бригади?
— Так, — каже, — а що, є відомості?
— Єсть, — відповідає комісар. — Відомості такі: кавалерійський ескадрон восьмої бригади пішов на Сандорівку, нам наказано зараз же йти на з'єднання з ним.
