що їхній хутір на когось тут нападав — то неправда; кожний хоче жити.
— Ви йому не вірте, — вирвавсь один, — ми в невтралітеті і ні з ким не воюємо.
Тоді комісар відпускає їх і повертається до Гната.
— Плутана історія… товаришу… Але ж, якщо нічого не з'ясується… Ви ж знаєте неписані закони… Я тут не один.
Гнат дивиться на комісара і бачить, що той починає вже вірити йому, але небезпека тепер ще страшніша.
Через п'ять хвилин увесь хутір знатиме, в чім річ і жоден дядько, боючись кари, не скаже правди. Адже він єдиний, що втік з бою, і разом з ним умре вся ця подія.
— Приведіть Назаренка, — наказує комісар.
— Що це за Назаренко? — думає Гнат, і коли обертається, бачить високого широкоплечого дядька з буйною чорною бородою.
Від несподіванки Гнат здригнувся: він впізнав цього дядька: в очах його та ж неприхована лють, як і вчора, коли він наскочив на Гната й рубнув його по руці.
Назаренко теж, видимо, впізнав його. Він мить гостро дивиться на нього, намагаючись вгадати ситуацію. Потім бачить, що в Гната руки зав'язані за спину, і всміхається.
