Вже не темлячи добре, що робить, не почуваючи болю ні в пораненій руці, ні в нозі, побіг. Біг навперейми, радісно махаючи рукою.
Щось кричав.
Перестрибнув рів, перебіг городи й ускочив у хутір.
Коли вибіг на вулицю, за кладовищем ще пахкали постріли, але хутір був порожній…
— Де ж наші? — подумав і раптом злякався: а може помилився?
Забіг до якогось двору й постукав до хати. Не чекаючи, поки відчинять, наліг плечем.
— Хто в хуторі? — спитав, але відповіді не почув; від гострого болю скрикнув, тупо вдарившись головою об косяк… Упав на поранену руку й, скрикнувши, знепритомнів.
Прокинувсь в темній повітці. Рухнувсь, та права рука була міцно прив'язана за спину до пояска. Тоді глянув угору — побачив крізь вікно шматок синього неба й жовту гілку.
Силкувався пригадати, як він потрапив сюди, та нічого пригадати не міг.
Якже він опинився тут? Невже Кіндрат його навмисне сюди спровадив? А де ж будьонівці?
