Мотнув головою, озирнувся злякано, чи не помітив хто думок його?
Не зчувся, як опинився коло Галиної хати. Вікна були зачинені.
„Спить“, — подумав і здивувався чого він тут, махнув рукою.
— Ну, тепер вже канка.
А сонце рожево сходило і день був молодий і зелений.
В комуну повертатися не хотілося.
— Ану їх. Прийду пізніше, коли вони вже поїдуть.
Чи ти чула, дівчинонько,
Як я тебе кликав,
Через твоє подвір'ячко
Сивим конем їхав?
Де там не чути! Чула добре й голос, що від нього в грудях болить. Була як коло перелазу скрипіло. Чула все.
Ой чи чула, чи не чула,
Не відгукнула я, —
Темна нічка, Петрівочка,
Вийти боялася.
Ет! клята дівка не відгукнулася та ще й на нічку звертає. А ніч таки зовсім не страшна. Така тиха, така ясна. А листя на тополі білою стрічкою грає й перегукується срібними дзвониками.
— Чого там боятися справді? Вийди, ой вийди.
— Знаємо ми. Знаємо чого хочеш, а що не зрадив нікого, так певно пригодоньки не було