це. Його мучили такі думки: 1) як він їй стисне руку і 2) чи не сердиться вона таки на нього.
Не встиг Петро стиснути їй руку „з натяком“, як підойшли Михайло й Катерина. Гукнули здаля.
— Петре, Галино, заждіть!
Озвалася Галя.
— От ми зустрілися з Петром випадково, а він не хоче мене проводити.
— Та я-ж, — обурився було Петро на брехню, але Галина сіпнула його за руку, і він почервонів, і замовк, з радости ледве не подавився слиною і заіржав, а ті все розпитували…
Тоді Галя:
— А ви як тут зустрілися?
— Ми теж випадково зустрілися… — сказала Катерина.
Галя: — Гм… (це Галя). Ну й, добре, гуртом мене проведете.
Упросила Катерину, щоб та заночувала в неї. Не хотіла спочатку.
— Мені треба тобі сказати щось, — шепнула Галя, — щось важливе, важливе.
— Весна! — сказала Катерина й погодилася.
Хлопці повернулися мовчки. Кожен думав своє. Петро знав, що Михайло після довгої розлуки знову зустрівся з Катериною. Йому кортіло спитати щось у Михайла, та глянувши на його суворе обличчя він закрив рота.
В комуні вже лягли.
Петро не роздягаючись ліг на ліжко і заснув веселим, молодим сном, а Михайло не спав. Важкі думи впали на нього знову, знову Катерина, як камінь; зустрілися — вона ніби й байдужа.
