Ізняла відра із плеча
І на коромисло дївча
Оперла ся, думу гадає
І все за греблю поглядає.
II.
Там білий домичок стоїт.
Наокруга́ густенький пліт
І на колах горшки новенькі.
І хата і будинки всенькі
Обшиті на́-ново були.
Перед воротами росли
Дві липи гарних і широких,
А на току стіжків високих
Стирчало щось мало не пять.
Ще хазяї, здаєть-ся, сплять:
Не рипає бігун частенько,
І дим із комина тоненько
По яснім небі не летїв.
Та от бігун і заскрипів,
І сонні двері відімкнулись…
Дївчини думи стрепенулись:
»То він іде! коханий мій!
То він іде, душа Гордїй!…«
І за порогом показав ся,
Що́ Гордїйом, знать, називав ся.
Він сонні очи протирав,
В руках збанок пустий держав
І до керницї йшов помалу…
III.
Що́ дївчину тогдї займало?
Не знаю я! Вона стоїт,
І з неї то горохом піт
На личенько сумне валить ся,
