Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/85

І зашуміла голова,
І порохом замело очи.

І свиснув ще остатнїй раз, —
Із пекла куций показав ся:
— »Чого зовеш, Трохиме, нас?«
Він того парубка спитав ся.

Трохим від страху задрожав,
Та годї!… тра відповідати.
Ото він сьмілости добрав
І став до куцого казати:

»До тебе просьбу маю я;
Вчини мою остатню волю!
Гіркая доленька моя,
Переміни мою недолю!«

— »Ти не жури ся!«⁣ біс сказав:
»Для тебе все чинити мушу.
Та тра, щоб ти мнї записав,
Як знаєш сам, і тїло й душу.« —

»Як тра, то тра! но ти гляди:
Я терміну не назначаю.
Тогдї по душу приходи,
Як сво́ю смертію сконаю.«

— »Ну, на́-ж перо, папір і ніж,«
Говорить біс: ⁣»лихе з тобою!
Бери, мізинця свого вріж,
І напиши контракт зо мною!«

І взяв Трохим і написав,
І куций гарно поклонив ся,
Узяв папірчик і пропав,
А той у коршмі опинив ся…

»Гей, старости, сюди! сюди!«
Кричав Трохим перед корчмою: