І вишила, й Зелених сьвят
Зачала дївчина чекати.
В Зелені Сьвята — прибралась
На сватаньня як на весїльля:
Умилась, гарно заплелась,
Розсипала татарське зїльля.
Чекає тілько старостів
І виглядає їх як Бога.
І от візок загуркотїв
Коло новенького порога!…
Злїзають живо старости,
Ведуть Трохима із собою.
І стали хармани плести
Перед багатим Лободою.
І сплила мова, як вода,
І просять дочку за Трохима.
Тут як підняв ся Лобода,
Як подививсь на них очима:
— »То що́? на кпи берете нас?!
Нїби Трохима ми не знаєм?…
Вертайтесь, люде, в добрий час!
За бахура дочки не маєм!«
Набрались старости встиду,
Трохим нещасний похилив ся,
Ідуть із хати, — й на біду
Гарбуз за ними покотив ся!..
Повіяв вітер — і шумить,
Шумить зеленая дубина;
І край дубини тихо спить
Під тумано́м їдна долина.
