»Скажи менї: ти хто такий?«
Його спитала ся дївчина.
— »Як хочеш знати, я Трохим,«
До неї парубок озвав ся,
І з словом сим пропав як дим,
І більш до неї не являв ся.
І встала дївчина, якось
До свого дому повернула,
Та з того часу вся чогось
Вона задуманая бу́ла!
Снуєть-ся тихо ясна ніч,
Спливає місяць над горою,
І тисячі на небі сьвіч
Палахкотять над головою.
Погасло сьвітло в слободї,
І все тихенько коло хати,
Лиш на долинї край води
Чогось дївчиноньку видати.
На камінь сперла ся, стоїт,
Вона думу свою гадає,
Не дивить ся на білий сьвіт
І сумно-сумно промовляє:
»І ненька спить, і батько спить,
І все заснуло в полуночи!
Та сон миленький не морить
Мої заплаканії очи.
Тяжка на серденьку печаль,
Сльозами личко обмиваю;
Чогось нема, чогось ми жаль…
Чого-ж? чого? — сама не знаю!…
