Ця сторінка вичитана
»Убив батька!… Що́-ж ти вдїяв?…
Що́ вчинив, небоже?!
Годї, годї в сьвітї жити!
Убий мене, Боже!…«
А тим часом чорна хмара,
Як орда, збиралась
І над лїсом, як безодня,
Раптом розірвалась.
На мінуту чорне небо
Запалахкотїло
І погасло, і по небі
Страшно загреміло!…
Вдарив в липу грім тріскучий, —
Лина розкришилась,
І луна кругом по лїсї
Дико розкотилась…
І полив ся дощ із неба
Цїлою рікою,
І що було, мало бути —
Все закрив собою!…
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
Через день на білім сьвітї
Все повеселїло.
Пролетїли чорні хмари,
Небо засинїло…
Тихо-тихо по діброві:
Вітерок не віє,
Лиш під липою старою
Два умерших тлїє.
І нїхто їх не ховає,
І нїхто не плаче, —
