Ця сторінка вичитана
В мене хата — лїс чорненький,
Жінка — ніч темненька!
В мене батько — ніж остренький,
А рушниця — ненька.
Чи хто їде, чи йде пішки, —
Віддає, що́ має:
Душу лиш бере з собою,
Тїло покидає.
Лиш сегодня, як на теє,
Щастя не ведеть-ся.
Либонь менї без вечері
Спати доведеть-ся.
Але нї!… іде дїдуньо
Та ще й з калитою.
Що́-ж, дїдуню, подїлю ся,
Або що, з тобою?…«
І підняв ся, за рушницю
Живо ухватив ся:
Бах рушниця! дїд валить ся,
От і повалив ся…
ІІІ.
Зашуміла дібровонька
Листом зелененьким,
Заплакала чорна хмара
Над дїдком стареньким.
Та без серця і без жалю,
Без сльози гіркої,
Поспішає розбіяка
До добичі свої.
Прибігає, нахилив ся,
Побілїв, змінив ся
І на землю сировую
Деревом звалив ся:
