Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/48

 Раз росли, раз цвили́,
 І без долї опали́.

Не для дїлка свого пчілка
Вас ізсала, як дитя, —
То жарою, як марою,
Перервало вам житя.
 І роси нї сльози
 Не спадало для краси.

І дївчина як калина
Вас не рвала на косу, —
Вас зірвали, розірвали
Вітри буйні без часу!
 І без лїт на ввесь сьвіт
 Розпустили вялий цьвіт.

Доле, доле, моя доле!
Верни ж мої квітоньки,
Верни дїти, мої квіти, —
Верни ж мої зіроньки!
 Але ба — не сївба!
 Не мине моя журба.

26. XII. 1859.

---

 

29. (Пісня.)

Згадай мене, мила,
Ранньою весною,
Як завине квітка
В тебе під ногою
І засохне до весни —
Тогдї мене, мила, спомяни!

Згадай мене, мила,
Як пташка забєть-ся