Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/44

Полюби мене, дївчино,
То-то я тебе люблю!

Не багато в мене мізку,
Та і пусто в голові,
Та я з-малу оженив ся
На богатій удові;
І я собі узяв гроші,
А Бог — милую мою:
Полюби мене, дївчино,
То-то срібла надаю!

Не ложив я свої шиї
На правдивії ваги,
Погнув її не їдному
Аж до самої ноги.
За-то тепер як биндами
Собі шию обівєш:
Полюби мене, дївчино,
То-то слави нажиєш!

Скаменїло моє серце,
Хоч і мягше не було,
Як дитина — не гадає,
Що́ добро і що́ то зло;
Але за-то як часами
Кілька крапельок прийму…:
Полюби мене, дївчино,
То-то щиро обійму!

26. IX. 1859.

---

 

26. Гей, бики!

Та гей, бики! Чого-ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи леміша иржа поїла?
Чи затупилось чересло?