Ця сторінка вичитана
Може як-раз попаду я
Пташку злотокрилу.«
І проходить через поле,
Лїзе на могилу.
Вилїзає. Нема пташки, —
Нїчого дїяти!
Може пташки нема в-дома, —
Треба почекати.
І сидить він і дрімає,
Аж ніч наступає,
Засьвітили ясні зорі,
Місяць випливає.
IV.
А царівна Злотокрила
На всенощнї була
І о пізнії вечері
На степи прибула.
І прибула на могилу,
Проскуру спожила,
Хоче спати… Що́ за диво!
Засвербіли крила.
»Стійте, крила, не свербіте,«
Любка обізвалась:
»Нема сили, щоб зо мною
Билась, воювалась.
Єсть над морем Невидимець,
Але й його костї
Не занесе ворон чорний
До царівни в гостї.«
— »А може той Невидимець
І сюди забрав ся?«
