Ця сторінка вичитана
Проливала вона сльози
По неньцї-царицї,
Та що́ мертвому поможуть
Наші жалібницї?
Проливала вона сльози
У мертвого тїла,
Поховала, й перестала,
І повеселїла.
І живе собі на полї
Молода царівна,
Куди гляне, не прогляне:
Земля рівна, рівна.
Єї шати — пишні крила,
Ліжко — пух-травиця,
Дах палацу — синє небо,
А стїни — границя.
В єї крилах, злотих крилах —
Слуги й оборона,
Єї сила, єї слава,
Доля і корона.
І не має вона смутку,
Не відає горя,
Встане рано, пролетить ся
До синього моря.
І миєть-ся як лебідка, —
І в стару столицю!
І молить ся там за себе,
Царя і царицю.
І проскури лиш дождеть-ся, —
На степ відлїтає
Та о сьвітї і о людях
Думоньку гадає.
