Ця сторінка вичитана
І над ними, як склепіня,
Небо без границї.
А по небі плине сонце,
Тане на долину
І як ненька огріває
Рідную дитину.
Опочине ясне сонце, —
Місяць випливає;
Безграничнеє склепіня
Зіроньками сяє.
І весело зорі грають,
Мигтять і мінять ся,
То погаснуть, потемнїють,
То знов загорять ся.
Тілько місяць, місяць думний,
Знать своє гадає:
Мірним ступнем поміж зорі
К заходу ступає.
Хиба тілько, як проходить
В небі середину,
Стане думний і погляне
В сонную долину.
А в долинї туман бродить,
Убрус випрядає,
І на сонную долину
З-тиха накидає.
VII.
І як в небо сходить сонце
І як з неба сходить,
Стає Пастух на долинї
І думу виводить.
