Сторінка:Твори Степана Руданьского. Том I (Львів, 1912).pdf/312

Ця сторінка вичитана

Опереже стан тоненький,
В вузлик завинеть-ся.

Завинеть-ся і дївочі
Чари замикає,
І два кінцї, як дві бинди,
В море опускає.

Як на груди сльоза впаде,
То до серця льлєть-ся,
Доки в серцї у горячім
З огнем не зійдеть-ся.

І лиш тілько ізійдеть-ся,
Парою злїтає
І у сонної долини
Груди підіймає.

Підіймає повні груди,
Груди пробиває
І горячою водою
На сьвіт випливає.

Плачуть гори, течуть сльози
Віки, не годину.
Та ті сльози не збужають
Сонную долину.

Плачуть гори з-перед віка
І не перестануть,
Тілько легше горам стане,
Як на море глянуть.

Море тихе, море ясне
Як дитя дрімає,
А за морем сьвята церква
І хрест сьвятий сяє.