Ця сторінка вичитана
І як глянеш — чи-ж не тая
Доля чоловіка?
Зійде красний, як те сонце;
Сьвіт його побавить,
І вмирає, і по собі
Слїду не оставить.
А на небі сонце вічно
Сходить і заходить.
Як же, мамо, теє сонце
По-під землю ходить?
Най земля стоїть на морі, —
Де-ж оперлось море?
Які-ж будуть, моя нене,
Для води опори?
Як земля стоїть по собі
І опір не має?
Скажи менї, моя нене,
Хто її тримає?
І як висить на повітрі
Тяжка така брила?
Не згадаю, не зміркую,
Слаба моя сила.«
Стане нічка, сходять зорі,
Місяць випливає…
»Звідки сьвітло в синїм небі?«
Дївчина питає.
»Чи то слуги божі сьвітять
Сьвічі восковії?
Чи то сяють так на небі
Люде умерлії?
