Ця сторінка вичитана
Не шумить сухий чорнобиль,
Коник не стрекоче,
Перепілка не співає,
І вуж не сикоче.
І дрімає степ широкий
І кругом білїє,
Тілько сьвіжая могила
На степу чорнїє.
І в могилї Соловей-цар
Сном опочиває;
Над могилою царевич
Варту відбуває.
Відбуває самий старший,
Батька виглядає
І сумнії свої думи
Та співи співає.
Вдруг по степу загудїло,
Затряслась могила,
І царевич ізжахнув ся:
Північ наступила.
І дух царя-Соловея
Став на верх могили;
Як діямент, його шати
Пишнії сьвітили.
І на вінку на смертельнім
Квітки виростали,
Виростали, розпукали,
Чоло обвивали.
І говорить він до сина:
»Сину ти мій милий!
Іди, сину, ти на захід
В лїво від могили.
