До боку шаблюки, на руки повіддя,
На ноги стальні стремена!
Не гнути нам шиї, козацької шиї
Під тяжким зелїзним ярмом,
Не нюхати диму нещасного краю,
Що́ вєть-ся над нами кругом!
Чи не та в нас сила, що́ у батьків була?
Не тая шаблюка у нас?
Чи в нас нема коний на степах широких,
Чи вуголь на люльцї погас?
Нехай наші конї на чистому полї
Тріпнуть ся і враз заіржать!
Нехай наші братя, молоді козаки,
На чистеє поле біжать!
Нехай знову брязне шаблюка стальна́я
В козацьких зелїзних руках!
Нехай знову ляжуть ворогові кости
Могилами в наших стенах!
А люлька голубка нехай не згасає,
Палїть вражі замки кругом!
Нехай ворог знає, по вік памятає —
Згнущати ся над козаком!…
17. X. 1857.
