Як ходив Господь по землї, то раз побачив, що їден господар орав у сьвято. Ото Господь і каже до него:
— »Бій ся Бога, чоловіче, як таки можна у сьвято орати?!«
— »Отож-то, — каже той, — велике сьвято недїля! та таких сьвят багато на рік!«
І як сказав, — то так під землю і провалив ся.
І тепер, кажуть, в недїлю в ранцї як приложити на тім місцї ухо до землї, то чути, як він на воли гукає.
Перше, то знали люде, коли вони умруть. Але ото як побачив Господь, що вони за дїтий не дбають, а найгірше ті, що́ не довго мають жити, тай закрив від людий їх смерть.
— »Нехай, — каже, — нїхто не знає, коли він умре, та нехай дбає і за дїтий і за себе!«
Убогий і богач мали якось разом поле, разом якось і засїяли їдним насїньням. Але вбогому Господь поблагословив, і йому вродило, а багатому — нї. Ото багатий і відцурав ся свого поля, тай каже до вбогого:
— »То моє поле вродило, а твоє нї!«
Вбогий його розважає, а багатий і слухати не хоче, далї йому й каже:
— »Коли ти, убогий, менї не віриш, то взатра рано підем на поле, і нас сам Бог розсудить!«
