Взяли його слуги тай ведуть у лїс, а Соломон і почав слугам говорити:
— »Не вбивайте, — каже, — мене, добрі слуги! Дайте менї хоч трохи ще пожити на білому сьвітї! Відріжте палець, без нього я обійдусь, а серце вийміть у собаки тай занесїть до мами! Вона не пізнає!«
Ото слуги і послухали Соломона: врізали йому мізинїй палець, а серце взяли у собаки та й понесли до царицї, а Соломона пустили жити.
Але що́ вже те помагало Соломонови, коли йому й так назначено було тілько три роки жити!
Сїв бідний Соломон тай плаче, а сьвяті з неба дивлять ся тай собі плачуть: »Де то вже такій розумній дитинї тай не дати жити!« От вони і просять Бога, щоб Бог позволив йому хоч трохи ще прожити. Ублагав ся Господь тай каже до сьвятих:
— »Коли вам так хочеть-ся, щоб Соломон прожив іще на сьвітї, то ідїть ви на землю, та просїть людий, щоб йому своїх лїт удїлили!«
Ото сьвятії і зійшли на землю. Ходять, просять, — нїхто не уступає, аж приходять до одної старої баби, що́ вже сто лїт прожила, а ще сто лїт прожити мала.
— »Бабуню, — кажуть, — змилуй ся над Соломоном, удїли йому хоч пів копи своїх лїт.«
Ото баба послухала їх, тай удїлила, а Соломон зачав жити бабиними лїтами.
Підріс уже Соломон порядно тай думає поїхати в гостї до царицї. Вибрав такий час, що царя не було в-дома, нарядив ся купцем тай їде до царицї.
Приїзджає, показує товари, але май бути він сам царицї подобав ся, бо що́-йно тілько по-
