парі і впускає в корабель; їден тілько сильний птах носорожець не хотїв іти в корабель; за то його і покарав Господь, щоб він не гордїв зі своєї сили…
Ото упірнула земля. Пливає корабель, пливає і носорожець, а птахи, бідні птахи, так і кричать, так і бють ся в повітрі! Уже бідні і із сили спадають, нїгде відпочити, — а носорожець пливає собі, і ріг його як віха сторчить над водою. От ті птахи і сїдають на той ріг, сїдають тай сїдають, а носорожець тримає. Далї не витримав тай так і впірнув головою в воду. Птахи позлїтали тай знову сїдають, а носорожець ізнов в воду головою. І злїтали і сїдали, аж поки зівсїм не втопили носорожця. Ото-ж то тепер і пропали носорожцї з коріньням і насїньням.
Давид — то був собі такий цар. І добрий то, кажуть, був цар, та тілько не христянин. Ото-ж то Господь і задумав його до путя привести, нарядив ся купцем тай приїзджає до Давида куповати палац. А палац у Давида був такий, що не було красчого в цїлім сьвітї.
Ото купець і каже до Давида:
— »А що́, каже, царю Давиде! Не можна у тебе палац торгувати?«
— »А чому не можна? — каже Давид: — та тілько не знаю, чу будемо сватами!«
— »А6о чом?«
— »А так, — каже, — купче чужоземний! Коли маєш стілько злота, що всї мої люде наберуть ся і скажуть, що вони довільні, то палац твій, а нї — то й не думай!«
