11. Серенада.
Сьвітять зорі, заким в полї
Місяць не зійде́;
І всї люде сном заснули.
Тілько дзвін гуде́!…
Їден я лиш не дрімаю,
Край вікна стою,
І тобі, дївча, співаю
Про тугу свою!…
Чи спиш, мила, чи дрімаєш?
Любко, пробудись!
Пробуди ся — і в віконце
Виглянь, подивись!…
Най погляну на ті личка,
Що́ палахкотять,
На ті очи, очи чорні,
Що́ огнем горять!…
Виглянь, мила, як дрімаєш,
Най я подивлю́сь,
Подивлю́сь на білі груди,
К серцю пригорну́сь!…
Пригорну́ ся, обівю ся,
Пра́вду спомяну́…
І без туги і без жа́лю
Вічним сном засну.