— »Як же-ж менї не вздихати?«
Каже той до того:
»Взавтра в яму повеземо
Господаря свого!«
І почув він, — душа стала
Лиш на волосочку.
Живо в хату: »Жінко! жінко!
Дай білу сорочку!«
Вмив ся, вбрав ся як до смерти,
Богу помолив ся
І ще досьвіта, до раня
В трунї опинив ся.
Плаче жінка, дїти плачуть,
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тїло к гробу.
XXIV.
Проминуло недїль з десять,
Може й ще недїля,
Як Христос-Господь заходив
На теє весїля.
І зібрав він тьму народа,
Тьму неізлїчиму,
І із ними іде в місто,
В місто Русалиму.
І зачали дїти з вербів
Гильлячки ламати,
І ламати і під ноги
Господу кидати.
І Господь гильлячки тії
Всї благословляє,
На послїдок сам нагнув ся,
Їдну підіймає.
