І що́ Господь дав — із'їли,
Стали воду пити:
І напились, помолились, —
Тра начиня мити.
А при хатї на ту пору
Нї краплї водицї!
І дївчина взяла відра,
Пішла до криницї.
І набрала і приносить,
В дїжку виливає,
Коли дивить ся: з відерця
Вино витїкає.
Взяла друге… нї! у другім
Чистая водиця…
І убогі вечір мали
Такий, як годить ся.
XXIII.
Ба ще й друге в сьвітї чудо
В вечір сей буває:
Вся худоба між собою
В північ розмовляє.
Лиш послухати їх мову
Хто цїкавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.
Був колись їден цїкавий
Тую мову знати,
І пішов він під обору
І став вартувати.
І от віл їден підняв ся,
Тяженько здихає.
»Чого, брате, так вздихаєш?«
Другий віл пиєта.
