Ця сторінка вичитана
І наломиш ся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спомяне́ш нераз не по рідному
Свою рідную неньку…
А прийде́ війна — зложиш голову…
Де і хто поховає,
Не згадає мир, не спитаєть-ся.
Хиба Бог спамятає!…
Спи ж, дитя моє, ти житя моє!
Спи, дитя моє красне,
Поки сьвіт стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!…
10. Могила.
В степах, де греміла
Козацькая сила,
Від сьвіта, потопа
Лежала могила;
Лежала могила
Як тая цариця,
Що́ ї зашептала
На сон чарівниця…
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала;
І гіля калини
Плело ся косами,
І китяхи красні
Спадали биндами.
