Ця сторінка вичитана
А ти, коню, будеш їсти,
Їсти не покинеш,
Поки сам ти коло їдла
Лопнеш та й ізгинеш!«
З того часу віл пасеть-ся,
А прийде до дому —
Він завсїгди Божу жуйку
Має в ротї свому.
А кінь їсть і все голоден,
Кілько хто не кине;
І як буде — не покине,
Поки сам не згине…
А тим часом радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом зоря ясна
Сьвітом засяя́ла.
І над небом і землею
Ангели лїтають,
»Слава Богу і мир людям!«
Весело співають.
IV.
Серед поля на степови
Пастухи стояли
І у будї в опівночи
Варту відбували.
Вдруг зірниця загорілась,
Сьвітить дуже ясно;
Над шопою заблищалось
Нїби сонце красне.
З буди вийшли і зачали
Диво розглядати,
