Ця сторінка вичитана
»Він зоветь-ся Соломоном
І іде вмирати.
І ми робим домовину
Та і гріб копаєм,
А який він, коли прийде,
Ми й самі не знаєм!«
XXIV.
От тобі й гора безсмертна!
Думав вічне жити,
Аж приходить ся на нїї
Голову зложити.
Що́-ж робити, як зложити!
Не буду втїкати!
Мудрий вміє в сьвітї жити,
Вміє і вмирати.
»А чи маєте ви міру?«
Соломон питає.
— »А Бог її сьвятий знає!«
Хтось відповідає.
— »Соломон із мене ростом,
Беріть з мене міру!«
І узяли з него міру
На чистую віру.
Взяли міру і по нїї
Домовину збили,
А по тії домовинї
Й яму припустили.
Припустили і скінчили.
»Почекайте, люде!
Ану, ваша домовина
Чи до міри буде?«
