Ця сторінка вичитана
Хоч крути ся, не верти ся,
Смерть перед тобою.
Ти як-раз зійдеш ся з нею
Під горою тою.«
XXIII.
Де стоїть гора безсмертна,
Колись люде знали,
Лиш тепер — нещастя наше —
Всї позабували.
На горі тій жили люде
І не умирали;
Били камінь під горою,
Храми будували.
І явив ся до них Господь,
Каже все лишити
І як можна тілько скоро,
Домовину збити.
Каже збити домовину
Та і гріб копати:
»Скоро син сюди Давидів
Прийде умирати!«
І пішли всї, дошки пилять,
Тешуть і рубають,
Незабаром під скалою
Яму начинають.
Аж надходить син Давидів,
Сумно поглядає:
»Що́ то, люде, з того буде?«
Він людий питає.
— »Єсть на сьвітї цар премудрий,«
Став їден казати:
